Леон Копельман — пам’ять про невідоме

Ірина Міщенко
/Чернівці/

Перші його твори з’явилися в експозиції “Осіннього салону” в Чернівцях ще 1930 року, майже відразу після закінчення Флорентійської Академії мистецтв (1924– 28) та недовгої військової служби. Роботи Л.Копельмана привернули увагу. У буковинській пресі того часу зустрічаємо схвальні відгуки про живописні й графічні композиції художника. Та ця найбільш цікава й своєрідна частина творчого доробку митця практично півстоліття залишалася поза увагою. За незначними винятками (“Хрести”, “На старому заводі”, “Збір податків”, деякі натурні замальовки та краєвиди) про них ніколи навіть не згадували в жодному з каталогів персональних виставок майстра. Цей період творчості ніби зник безслідно. Лише після смерті Л.Копельмана (1904– 1982) співробітники Чернівецького художнього музею вперше побачили твори, виконані наприкінці двадцятих та у тридцятих роках. Цю частину творчої спадщини митця передала до музею його вдова Шарлотта Зільберштейн. У 1988 р. графічні аркуші кінця 1920-х рр. з’явилися в залах художнього музею. Найповніше вони були репрезентовані в меморіальній експозиції з нагоди 90-річчя від дня народження графіка, що відбулася в музеї влітку 1994 року.
Судячи по роботах 1920– 30-х рр., творчість Л.Копельмана була далеко не такою однозначною, як це видавалося у 1960– 80-х рр., коли написано більшість акварелей. Не заперечуючи таланту митця, слід констатувати — у творах останніх десятиліть він надто подібний до багатьох тогочасних авторів і прагненням “відтворювати”, і самою манерою виконання. В публікаціях сімдесятих років його хвалитимуть за те, що “не піддався модному італійському футуризмові”, що зберіг прихильність до реалістичної манери, писатимуть про “нові обрії”, які “відкрилися” для нього у повоєнні часи... Сьогодні знаємо, що твердження ці, здебільшого, хибні. Копельман насправді був іншим художником. Та через певні історичні обставини уявлення про його творчість ніколи не було повним.
У документах, поданих до Флорентійської Академії красних мистецтв, юнак, який закінчив у Чернівцях єврейський ліцей, був записаний румуном. Після навчання, маючи диплом ліценціата живопису, змушений декілька разів (у 1929, 1930– 31 рр.) складати іспити в Академії мистецтв в Бухаресті, щоб підтвердити право на викладання рисунку й каліграфії. Під час війни мав посвідчення особи з написами на тлі жовтої шестикутної зірки... Пізніше, як “радянський художник”, не мав “морального права” дати згоду на вивезення за кордон власних робіт. Надто часто і різко мінялися влади, жодна з яких не була прихильною до особистості. У повоєнні ж роки будь-яке виявлення оригінальності пластичного мислення вважалося формалістичним, ледь не ворожим. Можливо, тому і з’явився невідомий художник Леон Копельман, котрий працював на Буковині в 1930-х роках...
У Флоренції він навчався на факультеті живопису, був студентом відомого італійського митця Феліче Карена. Та малярські роботи цього періоду відомі нам тільки з ескізів та натурних замальовок, які передували створенню картини “Робітники, що відпочивають”. В родині зберігся лише чудовий “Буковий ліс” (1931) та декілька фотографій інших творів. Важко сказати, чому так сталося. Навряд чи можна повністю погодитися з категоричним твердженням, що сповнені соціального протесту роботи Л.Копельмана “не завжди були до смаку маєтним замовникам салонних портретів” і тому “...замість улюбленого живопису йому... доводилось братись за... рекламу”. Адже не тільки салонні твори експонувалися тоді в чернівецьких залах, а виконання ескізів для реклами було нормальним і звичним явищем у житті художника (в доробку Л.Копельмана збереглося безліч ескізів до реклами і власного ательє). До речі, за радянської влади він також постійно звертався до створення найрізноманітнішої рекламної продукції. Та й графічні аркуші митця навряд чи були менш виразними — в публікації один з критиків назвав їх “революційними маніфестаціями”.
Серед робіт 1920– 30-х рр. — численні офорти, дереворити, зроблені чорнилом замальовки та ескізи, виконані соусом та сепією портрети. Деякі з них ще близькі до натурних штудій, в інших поступово вимальовується індивідуальність художника, сформованого в руслі мистецьких течій тогочасної Європи, зокрема, експресіонізму. Риси експресіонізму притаманні багатьом творам Л. Копельмана, серед яких найцікавішими є цикл дереворитів на соціальні теми (1930), офорти “Відчай” (1926), “Бичування Христа” (кін. 1920-х), ксилографія “Єврейська легенда” (1930-і), виконані чорнилом композиції за релігійними сюжетами (1920– 30-і) та лінорит “Біженці” (1944). В творчості буковинського майстра знайшло відображення програмне для німецького експресіонізма звернення до відродження середньовічної ксилографії з її образотворчими можливостями. Саме в цій техніці він, здебільшого, і працював протягом 1920-30-х рр., створивши серію автопортретів (1928– 29), гравюри “На старому заводі” (1930), “Хрести” (1930), “Збір податків” (1930). Охоплюючи різні сторони суспільного життя, ці виконані в єдиній манері гравюри вирізняються чітко вираженою соціальною спрямованістю та визначеністю позиції автора. Особливою драматичною інтонацією позначено аркуш „Хрести“. В публіцистиці радянських часів зустрічається трактування згаданої роботи як протесту проти війни, що велася з іменем Христа. Проте, нам видається, що зміст гравюри є далеко не таким однозначним. В ній Христос — теж жертва, як і солдат-каліка, а хрест в руках останнього — знак його спорідненості із розіп‘ятим.
За стилістичними ознаками близькою до гравюр 1930 року є робота „Біженці“ (1944). В ній Л. Копельман продовжує тему єврейських погромів в часи Другої світової війни, зображення яких зустрічаються в його малюнках вуглем 1940-х рр.
Доволі часто Л.Копельман використовує сюжети, запозичені з культури середньовіччя. Осучаснення традиційних тем, поєднання рис класичної гравюри та експресіонізму характерне, зокрема, для офортів та рисунків з христологічними мотивами (малюнки чорнилом “Відпочинок на шляху до Єгипту” (1920– 30-і), “Страсті Христові” (1931), офорт “Бичування Христа”, кін. 1920-х).
Сюжетом значної кількості графічних творів 1920– 30-х рр. є складний і мінливий світ митця, втілення якого набуло найбільшої виразності в офорті “Майстерня художника” (кін. 1920-х), де зникає межа між уявою і дійсністю, що ніби перетікають одна в одну.
Наприкінці 1920-х рр. митець, прагнучи визначити місце творця в реальному світі, створює цілу низку автопортретів з промовистими назвами — “Ремінісценції”, “В думках”, “Пам’ять”. В одних на тлі італійських краєвидів з архітектурними пам’ятками зображений замріяний, відсторонений від життя художник, в інших він — у вирі буття. Одним з кращих є стриманий дереворит “Mein Bild” (“Моя картина”), де чи не вперше відтворено не Італію, а близькі авторові Карпати зі смереками та дерев’яною церквою.
Серед автопортретів Л.Копельмана найбільш класичним за вирішенням є виконаний 1927 року “Автопортрет з квіткою на тлі пейзажу”. В ньому присутнє характерне для епохи Відродження зображення не стільки реального, як уявного, “сконструйованого” краєвиду, що поєднав у собі все розмаїття земної поверхні, і притаманне ренесансним роботам вирішення картинного простору, використано знакову систему середньовічних композицій “vanitas vanitatis”. Класична традиція присутня і в інших аркушах, що є своєрідними парафразами відомих полотен майстрів XVI та XIX ст. Це “Жінка з шубкою” (1926), “Композиція”, “Сцена” (1930).
В другій половині 1930-х рр. з’являються екслібриси, розмаїта й строката рекламно-промислова графіка. Чорнилом і аквареллю змальовує художник чернівецькі передмістя й старі будівлі, цвинтарі й руїни, вулички з екіпажами і сцени в парку. В деяких з них можна впізнати мотиви майбутніх творів.
Мине небагато часу, і все це ніби розчиниться, зникне. Л.Копельман замкнеться у досить вузькому колі тем: Чернівці, машзавод, Гурзуф, Карпати, портрети героїв війни та праці. Не буде й колишнього розмаїття технік — більшість робіт, починаючи з 1950-х рр., виконані аквареллю та гуашшю. Звернення до гравюри збережеться тільки в екслібрисі та єдиній композиції “Гнів Тараса” (1964). У цих творах теж відчуватиметься професіонал, та вже не буде вільної особистості. Чи не в цьому і витоки відзначеної авторами публікацій про митця “академічної сухості” робіт останніх десятиліть?.. Серед них, можливо, найвдалішими стали сповнені сонця кримські краєвиди з контрастами світлотіні, виразністю силуетів Наприклад, “Гурзуф” (1964). Чи не нагадували вони авторові про Італію і роки навчання?
Карпатські краєвиди, міські пейзажі 1960– 70-х рр. видаються дещо одноманітними за кольоровою гамою, хоча, безперечно, ніхто не відтворив затишні й гомінкі вулиці Чернівців, споруди і сквери так ретельно і з любов’ю, як зробив це Леон Копельман.
Він виконав безліч плакатів, ескізів книжкової та газетної графіки, багато писав олією. Був людиною справді закоханою в мистецтво, не міг не працювати (останній ескіз датовано днем смерті художника). Тому прагнув малювати й виставляти роботи. Можливо, навіть відчував, що не зміг повністю реалізувати себе. Певною мірою то була доля багатьох митців його покоління, які змушені були обмежити себе рамками загальноприйнятного мистецтва. Але він був особистістю, про нього варто пам’ятати.